Прегравідарна підготовка (частина ІV)

Мальцев Сергій Віталійович

Лікар акушер–гінеколог вищої категорії. Кандидат медичних наук

Захворювання жіночої статевої сфери достовірно частіше знижують імовірність зачаття та збільшують гестаційні ризики для матері та плоду.

Зупинимося на деяких видах гінекологічної патології та її лікуванні у прегравідарному періоді. Із усіх захворювань жіночої статевої системи найбільш потребуючими уваги при прегравідарній підготовці є:

• «тонкий» ендометрій;
• недостатність лютеїнової фази;
• синдром полікістозних яєчників;
• запальні захворювання органів малого тазу (ЗЗОМТ);
• хронічний ендометрит.

Лікування «тонкого» ендометрію (товщина якого не перевищує 8 мм за даними УЗД на 21-24 день менструального циклу) відбувається шляхом призначення естрогенних та прогестеронових препаратів. Естрогени приймають з 2-го по 21-й день менструального циклу у дозі 2 мг/добу. Перевагу надають парентеральним («внутрішнім») шляхам надходження ліків в організм, у даному випадку найбільш доцільний транскутанний (черезшкірний) шлях, при якому застосовуються спеціальні пластирі. Гестагени (прогестеронові препарати) призначають з 14-16 дня менструального циклу протягом 10 днів у дозі 20 мг/добу – якщо мова йде про дидрогестерон, або 200-300 мг/добу – якщо це препарати мікроіонізованого прогестерону.

Під недостатністю лютеїнової фази (НЛФ) розуміють зниження продукції прогестерону у поєднанні із неповноцінним едометрієм. Для лікування НЛФ використовують мікроіонізований прогестерон у дозі 200-300 мг на добу з 17-го по 26-й день менструального циклу. Тривалість прийому цих препаратів може перевищувати 6-9 циклів поспіль, що приблизно відповідає 6-9 місяцям. Якщо при лікуванні НЛФ наступає вагітність, прийом препаратів прогестерона продовжують мінімум до 10 тижнів гестації.

При синдромі полікістозних яєчників спостерігається ановуляторне безпліддя, і у разі вагітності у 40% пацієнток спостерігається невиношування вагітності. Таким чином, лікування синдрому полікістозних яєчників включає індукцію овуляції, прогестеронову підтримку 2-ї фази та хірургічний компонент (при необхідності).

Основними клінічними діагностичними симптомами ЗЗОМТ являються:

• болісність при пальпації живота;
• болісність, пастозність, інфільтрація у ділянці придатків матки;
• болісність при екскурсії за шийку матки.

Додаткові методи діагностики:

• температура вище 38 градусів;
• патологічні виділення із церві кального каналу або піхви;
• підвищення ШОЕ;
• ідентифікація інфекційного агента.

Основою патогенетичного лікування ЗЗОМТ являються антибактеріальні препарати. Їх призначають після проведення та отримання результатів «інфекційного скринінгу», що проводиться обов’язково. Інфекціями, що обов’язково підлягають дослідженню, є хламідійна, гонококова та мікоплазменна. Серед антибіотиків у даному випадку перевага надається поєднанню цефалоспоринів та тетрациклінів, азалідам, та у важких запущених випадках – лінкозамідам з аміноглікозидами. Конроль виліковності проводиться не раніше, ніж через місяць.

Хронічний ендометрит являється наслідком перенесеної завмерлої вагітності та інвазивних втручань на ендометрії. Підтверджується діагноз хронічного ендометриту на основі гістероскопії, патогістологічного та мікробіологічного дослідження ендометрія, характерних УЗД данних. Лікування хронічного ендометриту виконується у залежності від результата інфекційного скринінга, при позитивних результатах – антибактеріальна терапія обов’язкова, при негативних результатах – послідовно призначають нестероїдні протизапальні засоби, естроген-гестагенові препарати.

Звертайтесь до нашого відділення! Ми допоможемо вирішити питання щодо прегравідарної підготовки при будь-яких захворюваннях!