Генітальний герпес

Шумков Ігор Сергійович

Лікар вищої категорії

Генітальний герпес – одна з форм герпетичної інфекції, що передається статевим шляхом і є найпоширенішою інфекцією в світі і найнеприємнішою подією в житті кожної жінки, яка хоча б раз перехворіла на дану хворобу. Під час останнього з’їзду ВООЗ було оголошено, що серед всього населення світу понад 90% є інфікованими вірусом простого герпесу і понад 20% з них мають клінічні прояви.

Найпоширеніші віруси родини герпесу:

HSV-1,2 — віруси простого герпесу 1 и 2 типу(ВПГ 1, 2);

HSV-3 — вітряна віспа,оперізуючий лишай;

HSV-4 — вірус Эпштейна-Барр ( EBV);

CMV — цитомегаловірус (ЦМВ).

Інтерес для акушерів-гінекологів, викликають віруси простого герпесу 1 и 2 типу, а також цитомегаловірус.

Саме вони часто є причинами патологічних станів в перебігу вагітності( самовільні аборти, не розвиваючі вагітності, завмирання ембріонів) та раннього і пізнього неонатального періоду( генералізовані інфекції новонароджених). Окрім того, саме герпес займає друге місце по тератогенності (після краснухи).

Інфекція в більшості випадків передається контактним, повітряно –крапельним (хворба «поцілунків»), транс плацентарним та гемотрансфузійним методом.

Як же проявляє себе дана патологія? ВООЗ виділяє наступні варіанти перебігу:

1. вперше виявлений епізод первинної генітальної інфекції. Мається на увазі наявність клінічних проявів герпетичної інфекції у пацієнтки при повній відсутності контакту з носієм генітального герпесу, що призводить до повної відсутності в крові хворої антитіл до HSV-2;
2. вперше виявлений епізод вторинної герпетичної інфекції – відповідно наявні клінічні прояви з наявним в анамнезі контактом з хворою на герпес людиною та, відповідно, наявність антитіл у крові до HSV-2;
3. рецидивуюча інфекція;
4. безсимптомне носійство.

За локалізацією виділяють ІІІ стадії важкості перебігу хвороби:

І стадія характеризується ураженням зовнішніх статевих органів (ділянки вульви, статевих губ, перианальної ділянки та промежини);

ІІ стадія характеризується подальшим поширенням інфекції на внутрішні статеві органи, а саме піхву, піхвову частину шийки матки, уретри);

ІІІ стадія (найтяжча) характеризується розповсюдженням інфекції по висхідним шляхам на матку, додатки,сечовий міхур.

Методи діагностики:

• збір анамнестичних даних (наявність контакту з хворою людиною);
• візуальний (виявлення ділянки враження та оцінка важкості клінічного перебігу);
• лабораторне підтвердження (цитоморфологічний, вірусологічний методи, виявлення антитілIg G,M та А; виявлення антигенів до вірусу простого герпесу методом РЗК, РІФ, ІФА; метод ПЛР та методом гібридизації ДНК).

Лікування генітального герпесу полягає в етіотропній, патогенетичній та загальнозміцнюючій терапії.

Етіотропна терапія поділяється на місцеву та загальну і полягає в прийомі пацієнтів хіміо- та противовірусних препаратів, що здатні інгібувати ВПГ на стадії вірусної ДНК та комплектації вірусних часток, що в свою чергу унеможливлює подальшу їх репродукцію.

Другим етапом лікування є патогенетична терапія, що включає в себе використання або препаратів імуноглобулінів, або препаратів інтерферону, або індукторів безпосередньо інтерферону. Перед використанням даного етапу лікування бажано дізнатися оцінку інтерферонового статусу та визначити індивідуальну чутливість до імуноглобулінів.

Загальнозміцнююча терапія полягає в прийомі пацієнтом препаратів антиоксидантів, гепатопротекторів та рослинних адаптогенів, що в цілому дещо підвищують імунну систему.